1. ПОЛЬСЬКО - ЛИТОВСЬКА ДОБА

Тепер звернемося до офіційних документів, які дають точні відомості з історії села. Це архів Кліровського (державного) видання за 1873,1884,1898 роки та праця М.І.Тодоровича "Волинь в опису міст, містечок і сіл", архів князів Сангушків та ін. "Село Хотешово, волость Хотешовская. Центр губернии Житомир за 374 версты. Найближча залізнична станція - Ковель 49 верст, поштові станції - Ратна, Камень - Каширська - 26 верст. Ближайшие приходы – с. Чернче - 3 версты, м. Михновка - 7 верст, с. Бузаки - 8 верст. Приход - 4 класса. Село расположено при р. Турии".
Село Хотешів вперше згадується в акті від 25 серпня 1537 року як маєток князя Василя Михайловича Сангушка - Ковельського. В цьому акті король Польщі Сигизмунд І підтверджує полюбовну згоду між князями Сангушками Андрієм Михайловичем-Каширським і Василем Михайловичем-Ковельським відносно границь їх земельних ділянок. За рішенням короля судді повинні "для улаживання кривд земляных выехати межи имени князя Каширского именя Речицы, а князя Ковельского Хотешова". (Архів князів Сангушків, т.4, стор.91). Суперечки між братами-князями були постійними і не раз королю доводилося їх мирити. В.М.Сангушко терпів часто нестатки, позичав гроші в сусідніх князів і навіть у своєї дружини. В 1542 році, 27 лютого в с. Рогачах князь Василь Михайлович Сангушко видав своїй дружині княжні Софії Андріївні Лозачанці запис, в якому він віддавав в заставу за 500 кіп грошей литовських "двор свой Хотешов и село Нуйно, ис приселком того двора, з Мостыще, с пашнею дворного и с людьми и с землями из дани грошовыми и медовыми, из бобровыми, куничными, из млыны, из ловы зверинными и пашнями, и с озеры и зо всеми платы и доходы тых имени". (Арх. кн. Сангуш. т.4, стр.306-307).
Сутички із-за землі між князями продовжувалися. Князь Василь Сангушко мав "великие и незносимые кривды и втисения с давних часов от брати своее кровное и от ынших обапольных суседов своих в забранню земель и в частных заплатах презыскав и в ыншых многих речах, для которых ку великим утратам и шкоде пришел, а з ними николи за узвазение их жодное справедливости себе держати не мог и великую трудность в том приймавал и имения свои знищил и зубажил не могучи вжо тых великих, а не зносимих кривд и трудностей своих долей терпети, за частыми прозьбами и докуками своими, поэтому в 1543 году он добровольно обменялся с королевою Боною, женою Сигизмунда І, дав ей город Ковель с относящимся к нему замками, дворами и селами, и в том числе Хотешово, и взамнен получил от ея имения - волость Горваль и дворы Смоляне и Облоцы."(Арх.кн.Сангуш.т.4,стр.341).
Таким чином, село Хотешів перейшло у володіння польської королеви Бони. В Російському державному історичному музеї м. Санкт-Петербурга зберігається 33-я книга литовських записів. В ній розміщено "Лист королевы Боны Богдану Семашко, Алексею Лащу и Якубу Осмальскому о назначении их комиссарами для разграничения имения князя Каширского Речицы от имени королевы Хотешова". (Ф.389 "Литовская метрика", книга 33, лист 9-9об). За вказівкою Бони була створена комісія в складі вищеназваних комісарів для точного розділу майна і земель між князем Сангушком-Каширським та її володіннями, в які вона вступила після обміну з князем Сангушко-Ковельським. Ця ж комісія підготувала і повний опис окремих сіл, маєтностей і замків для королеви. Згідно цього опису, у Хотешові в 1550 році проживало 1380 жителів та нараховувалось 192 селянські двори. Як бачимо, уже в той час це було велике і населене село. З 1550 року воно стає волосним центром. Тут містилося волосне управління кількох навколишніх сіл, працювала початкова однокласна школа для бажаючих, діяла православна церква. Управління маєтностями Бони здійснювалося спеціально визначеними керуючими.
20 жовтня 1557 року польська королева Бона померла. Після смерті всі її багаточисельні маєтки в Польській державі були приєднані до королівських столових помість, в тому числі і Хотешів. Тепер волосне управління саме здійснювало нагляд за справами села. З 1547 року скасовувалась натуральна рента і вводився грошовий оброк. Селяни сплачували більше десяти видів податків, виконували різні трудові повинності, частково постачали продукти, боброві та куничні шкури у польську столицю. Земля ділилася на власну і громадську.
На початку 1564 року в Литву прибув відомий російський князь, наближений до царя Івана Лихого (Грозного) Андрій Курбський. Він змушений був тікати від його гніву за порзку у Лівонській війні за межі Росії. Так Курбський опинився в Польщі і став на службу до польського короля, допомагав йому у війні проти Москви. За це польський король Сигізмунд Август 4 липня 1564 року видав грамоту на ім'я Андрія Михайловича Курбського на володіння Ковельським маєтком. Згідно указу короля і село Хотешів ввійшло до цих володінь. ("Жизнь князя Андрея Курбского в Литве и на Волыни",т.1,стр.246 - 317). Останні роки Курбський доживав в своїх маєтках. Однак неспокій і ворожнеча сусідів не давали змоги нормально жити і працювати його підданим. Ось наприклад, документ про скаргу Курбського про кривди його селян:
"Лєта Божого народження 1569, мсца октєбря первого дня. Постановившися обличне на враде замку гродского Володимєрского передо мною, Павлом Григорєвичем Оранским, на тот час будучим подстаростым володимєрским, возный повєту Володимерского Хацко Чуват Туличовський, до книг замковых вызнал тыми словы, иж:
"Будучи мнє тых нєдавных часов мсца сєнтября сємогонадцат дня, в суботу, в Ковли, там же при мнє возном прислал подстаростий ратєнский Анвалский (?) служебника своєго Фолтина до врадника князского Андрєя єго милости Михайловича Курпского, старосты крєвского ковєлского Ивана Кєлимента, с поддаными своими рєчицкими о заборы рєчицкиє, гдє ж Кєлимєт, служебнику подстаростєго ратєнського Фолтину и подданым єго рєчицким пєредо мною возным вєрнул дєсєт волов а сорок свинєй и одну, коториє дєй били на кгрунтє князя Курпского сєла Хотєшовского пойманы, яко ж тот служебник подстаростєго ратєнского и подданыє єго рєчицкие вызнавали, иж вже болшей того жадных заборов их во врадника князя Курпского ковєлского и подданых єго милости нет."
И попросил мєнє врадник князский Андрєя єго милости Михайловича Курпского, старосты крєвского ковєлский Иван Кєлимет через служебника своєго Андрушу, а быс тоє вызнанє возного в книги замковыє было записано.
Я тоє вызнанє возного в книги замковыє записати казал."
Або слідуючий документ:
"Лєта Божого нароженя 1569 мсця октєбря первого дня. Постановившиєся обличнє на вряде замку гродского Володимерского передо мною Павлом Григорєвичом Оранским, на тот час будучим подстаростим володимєрским, возньый повєту володимєрского Хацко Чуват Туличовский до книг замковых вызнал тыми словы:
"Будучи мнє от тєбє з уряду замкового приданым на потрєбу князя Андрєя єго милости Михайловича Курпского, старосты крєвского в кривдах и шкодах подданых єго хотишовских, коториєся дєют от Онвалского, подстаростєго ратєнского и подданых єго рєчицких. Єдучими с Хотєшова с тоє потрєбы, а будучи в Ковлє мсца сєнтября двадцатосмого дня оповєдал и жаловал врядник князский Андрєя єго милости Михайловича Курпского, старосты крєвского Ковєлский Иван Кєлимєт в той обычай, иж дєй: "Дня о (?) огдашнєго, с понєдєлка на волторок, в ночи пришли до мєнє обтяжливо жалуючи Матуш Трошковский, войт ковєлский а Иван Козка, Хилко Левкович, Лаврин Перехрыстя, Федор Кравец, радцы места ковелского зыншими многими мещанамы, жалуючи от усєго посолства на жидов ковелских на имя Маира, зятя Яковова и на Шлому Шимановича. Иж дєй, Котория сторожа деи порядку мєстского для перестреженя огню и для инших пригод по месту ходят, тыє сторожи обачили оного Мєира и Шломицу з иншими жиди через улицу з огнєм з зубныцєю вночи идучи, почали их навпоминати. То пак они, наполнившиеся своєє воли сторожов мєстских побили и поранили. Где ж на Сєнку и на Климу, сторожов мєстских, раны мнє в тот час показовали и перед вами то покажут, я то же видел на Сєнку рану крывавую тятую на твари на правой стронє, за плєчима битых ран синих нємало, а у Клима три рани синих битых на пєрсах, а рана тятая дряпаная кривавия на шии и кошуля скривавлєна, и пєредо мною возным ни от кого иншого собє тых ран битых нємєнили, єдно от тых жидов, от Майра а от Шломици и от их товаришов в тот час коли дей их навпоминали, што бы вночи через улицу з огнєм не ходили."
И просил мєнє врадник князский, Андрєя єго милости Михайловича Курпского, старосты крєвского ковєлский Иван Кєлимєт через служебника своєго Андрушу, абы тоє вызванє возного в книги замковые было записано.
Я тоє вызнанє возного в книги замковыє записати казав."
Крім того, можна навести ще один документ:
"Лєта Божого народження 1569 мсца октєбря первого дня.
Што пєрвєй, сєго року тєпер идучого шєсдєсят дєвятого мсца сєнтября чєтвєртогонадцат дня прислал до мєнє Павла Григорєвича Оранского, на тот час будучого подстаростєго володимерского, врадник князский Андрєя єго милости Михайловича Курпского, старосты крєвского ковєлского Иван Кєлимєт оповєдаючи и жалуючи, што ж дєй:
подданым князским єго милости пана моєго хотєшовским от Анвалского и подданых єго з именя Рєчицы кривды и шкоды нємалые у власных островєйх (?) князских єго милости пана моєго имєня Хотєшовского, в порубаню и подлаженю бочок, побраню мєду, попалєню дєрєва бортного и спалєню фолварку, зваходєх (?) подданого єго милости Федюшка Вєрємєєвича и побраню рєчей єго, которыe дей там были и тєж в пожженю (?) и потоптаню збожа и в покошеню сєнажатєй де [ ] (?).
И просил мєнє о приданє возного на огєданє тых кривд и шкод.
Я з ураду замку гродского володимерского дал єму на то возного зємского повєтового Хацка Чувата Туличовского. Который же возный, сєго дня, даты, на верху написаноє, постановившися обличнє, на вряде замковом передо мною до книг замковых вызнал тыми словы:
"Будучи мнє от тєбє з ураду замкового приданым на потрєбу князя Андрєя єго милости Михайловича Курпского, старосты крєвского приданым року тєпєр идучого шестдесят девятого. Мсца сентябра двадцатсємого дня, у волторок, єздилєс мы з служебником Кєлимєтовым Андрушкой и поддаными князя єго милости пана єго людми хотєшовскими..."
НА ЦЬОМУ ДОКУМЕНТ ОБРИВАЄТЬСЯ
( ЦДІАКАУ, ф.28, оп.1, спр.4,арк.227-229)